РУС - это ....

http://oleksaruss.wordpress.com/

7

N O M E N   E S   T O M E N

———————————

І М ‘ Я   Я К   С И М В О Л

Наразі хочу навести ще одну розлогу цитату, на цей раз з класичної праці Олексія Лосєва «Філософія Імені»:

«Только такой конкретный метод, как диалектика, – пише він у передньому слові – и может быть методом подлинно философским, потому что он сам соткан из противоречий, как и реальная жизнь.

А то, что ИМЯ есть жизнь, что только в СЛОВЕ мы общаемся с людьми и природой, что только в имени обоснована вся глубочайшая природа социальности во всех бесконечных формах ее проявления, это все отвергать – значит впадать не только в антисоциальное одиночество, но и вообще в античеловеческое , в антиразумное одиночество, в сумашествие. Человек для которого нет ИМЕНИ, для которого ИМЯ только простой звук, а не сами предметы в их смысловой явленности, этот человек глух и нем, и живет он в глухонемой действительности. Если СЛОВО не действенно и ИМЯ не реально, не есть фактор самой действительности, наконец, не есть сама СОЦИАЛЬНАЯ (В ШИРОЧАЙШЕМ СМЫСЛЕ ТОГО ПОНЯТИЯ) ДЕЙСТВИТЕЛЬНОСТЬ, тогда существует только тьма и безумие, и копошашатся в этой тьме только такие же темные и безумные, глухонемые чудовища».

Докладемо ж зусиль щоб осягнути своє справжнє ІМ”Я, ІМ”Я ТІЄЇ НАЦІЇ, яка тільки-но постала з хаосу нашої багатостраждальної української дійсності й допоки-що досконало не усвідомила себе саму, але прагне цього зробити!

Беручи до уваги надзвичайну складність цього завдання, звернемося за допомогою до концептуальних поглядів на історичне минуле нашого «українства», до ще одного авторитету з цієї галузі знань – Наталі Яковенко. Ось, про що вона пише:

«Можна заперечити, що в кожного етносу є власні Схід і Захід, Північ і Південь, однак це невідіграє визначної ролі у формуванні етнічної специфіки. Проте ситуація з українським життєвим простором видається складнішою. За гіпотезою Ярослава Дашкевича, територію України можа віднести до так званого Великого кордону – культурного пограниччя між групами цивілізацій. Саме через неї до кінця 18-ого ст. (тобто до промислових змін у ланшафті та колонізаційних перезаселень) проходили, як наголошує Дашкевич, кілька важливих природних і антропогенних кордонів: біологічний – між степом і лісом (із проміжною смугою лісостепу), гідрографічний – між басейнами Чорного та Балтійського морів, соціяльно-економічний – між кочівництвом і осілим хліборобством, етноконфесійний – між слов”янами-християнами і тюрками-язичниками (згодом мусульманами), культурний – між цивілізаціями Заходу, тобто широко взятої Європи, і Сходу – не менш широко взятої Азії. Коли біологічні та гідрографічні розбіжності служили внутрішнім тлом для формування неоднорідностей в українському культурному типові, то в зовнішніх допливах суміщалися політичні, воєнні та культурні елементи, внесені носіями «чистих» культур узагальнено витлумачених «Європи» та «Азії». Бар”єр між ними й українським субстратом, навіть по різні боки політичних кордонів, ніколи не був не проникним завдяки міграції людности, асиміляції менших етнічних вкраплень, у певні проміжки часу – спільним типам шкільництва і політичної, інтелектуальної та мистецької культур. Яскравим феноменом була й мовна комунікація у старій Україні, населення якої не мали особливих проблем ні з польською, ні з кримськотатарською, ні з молдавською, російською чи турецькою мовами. Не менш химерно поєднувалися тут і навички господарювання, бо в пристепових смугах осіле хліборобство доповнювалося кочовим відгінним тваринництвом, а сама землеробська осілість нерідко реалізуввалася у тимчасових господарствах пасічно-хутірського типу, що суміщали обробіток землі з промисловим добичництвом».

Тож не дивно, що тюрським ім”ям «середньовічного» українця стає добре знане нами слово «КОЗАК», яким, згідно з Куманським кодексом, тюрки-кочовики позначали – «ПРИКОРДОННИКА», «СТОРОЖА», «ВАРТОВОГО», а «монголи називали «козаком» особистість, яка з політичною метою відокремилася від своєї держави і сама чи з родиною вкупі шукала шляхів опанування степу».

У такий спосіб «козак» або «українець» як етнотип, навчився чудово орієнтуватися в політичній та виробничій кон”юнктурі свого оточення, він навчився «ВИЖИВАТИ» і «УЖИВАТИСЯ» за будь-яких умов не тільки всередені власної спільноти, але й поміж інших, часом конкуруючих етнічних груп також. Проте і для «поляка», і для «москаля», і для «татарина», і для «турка», впродовж кількох останніх сторіч, «українець» лишався лише «васалом», жителем «окраїни», прикордоння, глибокої периферії їх ворогуючих між собою світів, і не мав жодного шансу бути пошанованим чи навіть хоча б просто вірно оціненим їми за тими якостями, які були «виховані» в ньому цими геополітичними обставинами. За їхнім імперським баченням, «українець», тобто «провінціал», не мав жодного права

на повноцінне політичне життя, власні – оригінальну економіку та ідеологію, тим більше – на власну державу. Однак, з моменту «шокуючого» автентичного національного самовияву – «МАЙДАНУ»,

на нас, як на самість, оригінальну самобутну особистість, НОСІЯ СПОНТАННИХ ДУХОВНИХ ПРОЯВІВ, як на ДУХОВНИЙ СВІТОЧ ЛЮДСТВА - з”явився незаперечний світовий попит. Як на те «СВІТЛО, ЩО В ТЕМРЯВІ СВІТИТЬ, І ТЕМЯВА НЕ ОБГОРНУЛА ЙОГО»! АДЖЕ ЦЕ ВНУТРІШНЄ СВІТЛО – Є НАШЕ СУМЛІННЯ, НАША НАЙІНТИМНІША, НАЙВТАЄМНИЧНІША НЕПЕРЕХІДНА СУТНІСТЬ. ПЕРВОЗДАННА ПРОГРАМА НАШОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УКРАЇНСЬКОГО БУТТЯ!

Отже, пориваючи зі своїм «безіменним» українським минулим, коли нас називали не власним ім”ям, а прізьвиськом(!!!), іншоназвою,

(похідною від топоніму – Україна), виходячи з того, яке місце проживання ми займали і яку функцію ми виконували в інших світоглядних системах, (а виконували – прикордонну!), ми повинні зупинитися саме на цьому новому, і водночас давньому для нас, яскравому відповідникові власної сутності – на кодуючому символі, на нашому первісному тотемі, фактично – МАГІЧНОМУ ІМЕНІ.

Тож звати нас – «СВІТОЧ», тобто, за давньоарійським аналогом – «РУС»(«RUSS»)!!!

«Рус», «Русий», «русявий» називали наші прадавні предки людину СВІТЛУ, ЧИСТУ, ЯСНУ «як красне сонечко», огортаючи подумки її статне тіло княжим золотом і багрянцем…

Ось, де він, наш первісний, незрадливий етнонім, наша найкраща й незаперечлива самоназва! Тому – є вкрай дивним, що й досі жодній впливовій політичній силі України не спало на думку поставити руба питання про самоназву нашої новітньої Нації, про її історичну тяглість з часів Київської Русі та про об”єднавчу силу цієї сакральної самоназви. На мій погляд, носити й надалі на собі етнонім, назву нації – УКРАЇНЦІ, що походить з географічної назви, топоніму – УКРАЇНА, видається неможливим. Я не знаю націй – уральці, сибіряки, дністерці, кавказці… я не можу уявити собі, щоб германці погодились називати себе слов”янською іншоназвою – «НІМЦІ», а не власною самоназвою – DUTSCHE! ТО – ЧОМУ Ж ТОДІ МИ ПОГОДИЛИСЬ назватися саме таким чином!!!???

Від нині й назавжди – без психопатичних стенань, без докорів сумління, без підозр… закидів, застережень, звинувачень в запроданстві – МИ Є РУС, МИ Є «МАТРИЦЕЮ» ВСЬОГО РУСЬКОГО СВІТУ.

ЦЕ ПО НАШИМ КИЇВСЬКИМ «КРЕСЛЕННЯМ» ПОБУДОВАНІ НАШІ ВІДДАЛЕНІ ПРОВІНЦІЇ – ВЕЛИКОЇ ТА БІЛОЇ РУСІ!

Будемо щирі до себе самих, ми завжди знали СВОЄ СПРАВЖНЄ ІМ”Я,

як і те, що воно було нагло поцуплене у нас нашими північними сусідами, так само – як і Великокняжий Київський Стіл з Метрополитом Київським і всея Русі на додачу, так само – як і чудодійна Вишгородська Ікона, що була написана євангелістом Лукою, і яка отримала у москалів уже іншу назву – Володимирська…

На підсвідомому рівні, ми завжди почували себе «РУСАМИ» – людьми безмежної СВОБОДИ, незламної ВОЛІ та жертовної ЛЮБОВІ, людьми,

що призначені були Богом до ПОДВИЖНИЦТВА – РОЗПРОСТОРИТИ

СВІТЛО БОЖОГО СЛОВА І СПОСІБ ЙОГО ЖИТТЯ ДО КРАЮ СВІТІВ.

Але, як нам бути далі, і у який саме спосіб ми мусимо визначатися з іншими претендентами на це багатоваріантне ім”я?

І тут, на допомогу нам, «ПРОЗРІЛИМ», з огляду на існуючий прецедент «МАЙДАНУ», існує суттєвий виграшний нюанс. Виходячи з того, що ми, як Нація, продовжуємо формувати себе на кровно-духовній, месіанській основі, а не на етнічно-територіальній чи політичній, як інші нації, нам слід назватися ім”ям НЕ ЖІНОЧОГО, А ЧОЛОВІЧОГО РОДУ, не Руссю,(тим більше не Росією), а саме РУСОМ, на зразок вже згаданого Ізраїля, який явив світові через Мойсея ЗАКОН БОЖИЙ, котрий нам належить утілити на відміну юдействующих лібералів в суспільне життя всього людства.

Я вірю в те, що АКТИВНЕ ЧОЛОВІЧЕ НАЧАЛО нашого новоявленого імені – РУС, програмно «закодує» нашу свідомість і надихне наш народ на відповідальні й рішучі кроки в своєму прагненні змінити навколишній світ на краще. На те, що ВІН, уже РУС, напевно спроможиться – і на власне вагоме СЛОВО, і на власний мужній ВЧИНОК – остаточно порозумітися між собою всередені суспільства, що дозволить об”єднатися усім охочим в єдине духовне ціле перед драпіжними викликами нашого поточного часу, даруючи наявний приклад для свого наслідування іншим народам світу.